Мельник

                  Александр Авагян

      І коли, і коли, і коли,
      Інколи...
      І коли, і коли, і коли,
      Віколи...
      І коли, ой, коли
      Навесні талим снігом,
      Темними краплями
      З чорного лісу спадає
      Все добреє і зле,
      Що за рік до гілля
      Поправилося
      Та буйним струмом,
      Листям торішнім,
      Горіхами, жолудем б'є,
      Дзюрчить, співає і далі, далі
      Аж до синього виру
      Водить, водить хвилю пінну.
      Далі плине,
      Вбираючи інші струми
      Інші долі, інші пісні
      І вже унизу, у ночі
      Буркоче, гремить
      Чорним колесом, зеленим сяйвом
      Заклятого млина.

В коріннях сплутаних долонь на дні
Зірки-дівчата тихо граються.
Старий і сивий мельник, зелений вир,
У вуса тихо посміхається.
      Мельник! Ти з чортом дружбу водиш?
      Так! То я знаю.
      Мельник! Ти, сивий вир,
      З місяцем чом ти у розмаї?
      Чи дикий свист аркана в ніч кудлатих коней?
      То дивний сон, то сивий морок,
      То полон твоїх очей.
Умитий в росах красень місяць - юнак,
Ой, необачний, втратив зіроньку.
У полоняночки в очах сльоз роса,
Погубила і душить коса-краса.

      День, день як день,
      День і небо у дротах трамваїв,
      День, день як день,
      Приймачів хижая зграя.
      Дім, то мій дім,
      То ти, то я, а то є наш син,
      То день, як день,
      То дім, як дім, і син - наш син.

Але, як місяць за вікном зійде
З твоїх очей сльоза знов скотиться.
Чом же ти сумуєш, моя зіронька.
На мене раптом глянула
По-ло-нян-ка.

      Мельник! Ти з чортом дружбу водиш.
      Так, то я знаю.
      Мельник! Ти, сивий вир,
      З місяцем чом ти у розмаї?
      У полоняночки в очах сльоз роса,
      Погубила і душить коса-краса.

А місяченько зіроньки на небі
                 виводить, вигулює,
І вони відбиваються на дні темного виру,
І мерехтять, мов срібні прозорі
                 таляри.
І покохав старий вир одну зіроньку,
Але кожного світлого ранку їх
                 уводить світлозорий.
І однієї темної ординської ночі
Вир вкрав її,
І вона мерехтіла, жевріла і гріла
У темному, корчатому серці старого.