Невінчане кохання

                  Александр Авагян

Ніч у трави нас завела,
Ніч вінок зірками сплела,
Місяць вилив світ, ясен-світ,
Папороті цвіт, зелен-цвіт.

     Але немов сльоз благання
     Те засмучене чекання,
     Бо ніч перша і остання,
     Чи дівочеє вагання,
     Бо невінчане кохання.

Вітер-циган трави поклав,
Місяць трави зачарував,
Трави обняли, понесли,
Мов вода вінок навесні.

     Мов вода вінок дівочий
     Закружило до несхочу,
     До "не треба", до "не можна",
     До солоних губ, до крові,
     До знесилля, щастя, болю.

Немов по воді розпливлись
Коси розпустились, розплелись,
На траву упала роса,
На щоку сточилась сльоза.

     Але чари ночі тануть.
     День іде і день настане,
     Зорі щастя тануть, тануть,
     Але то є світ кохання,
     Світ надії, світ розлуки.

Я зберу руками росу,
Я зніму губами сльзу,
Через трави я понесу
Не руках чарівну красу.
Ти не заплетай косу.