Сова

                          Александр Авагян

Сова в зачинене вікно влетіла і сіла на плече.
І важко кліпає очима.
Раптом несподівано довгу когтисту лапу простягнула
До серця мого і доторкнулась.
То була журба.
Думка червоним круком неприрученим билась у скроні.

Важкі, сковані руки,
Немов прибитії додолу долоні.
Варта!
Вона не прийде, її немає.
Брами розбиті, мури зникають.
Кохання над містом.
Як зорі, прозоре намисто весни.
Кохання, який в тебе колір?
Чи ночі, весни, чи імені?
Чекання. Чекати даремно.
Я знаю. Я знаю, це зайве.